По-перше, ці цифри вкрай суперечливі. За моїми оцінками, людей виїхало значно менше — і я вже писав про це раніше.

По-друге — давайте перестанемо мислити як провінція. Сьогодні у світі живе близько 60 мільйонів українців — в Україні й далеко за її межами. Це не «втрачені люди». Це глобальна нація. Люди, пов’язані мовою, культурою, історією та війною.

І головне питання сьогодні не в тому, як за будь-яку ціну повернути всіх назад. Головне питання — як зберегти єдність нації.

Тому що українці за кордоном — це не проблема.
Це ресурс. Це люди, які можуть бути амбасадорами країни в десятках держав. І коли починаються політичні конфлікти, інформаційні атаки чи антиукраїнські кампанії — саме вони мають ставати голосом України.

Хто виїхав і що буде далі

Давайте без ілюзій подивимося, хто виїхав.

Значна частина людей старшого віку живе за кордоном завдяки програмам підтримки: житло
— соціальні виплати
— медицина. Щойно ці програми почнуть згортати, більшість повернеться додому. Тому що на українську пенсію можна жити лише в Україні.
Без підтримки європейських держав довго там не проживеш.

80% пенсіонерів повернуться.

Мами з дітьми

Найбільш емоційно складна категорія.

Але давайте чесно. Європа в більшості випадків сприймає нас як робочу силу: доглядальниці
— прибирання
— сезонні роботи
— сільське господарство. Якщо хтось думає, що мільйони українців стануть там середнім класом — це самообман. Іммігрант стає повноцінною частиною суспільства через покоління, а не за 2−3 роки.

І не потрібно заплющувати очі на реальність: прихована дискримінація
— булінг дітей
— зростання антиміграційної політики.

Праві партії посилюються по всій Європі. І це лише початок. Через 10−20 років роботизація скоротить мільйони робочих місць. І коли буде вибір — узяти місцевого чи приїжджого, — рішення буде не на користь українця.

І в таких умовах значна частина людей усе одно повернеться додому.

Менеджери

Амбітні люди завжди повертаються туди, де є зростання. У Європі українець найчастіше залишатиметься звичайним співробітником. В Україні — керівником, творцем, лідером. Це різні масштаби життя.

Підприємці

Після початку війни багато хто намагався запускати бізнес у Європі. Ресторани.
Сервіси.
Малий бізнес. І значна частина вже закрилася.

Тому що Європа — це високий поріг входу, жорстка конкуренція, низька дохідність (7−10% річних). Це червоний океан.

В Україні підприємець може бути першим: створювати ринки, будувати компанії, формувати індустрії. І саме тому після війни ми побачимо повернення підприємців.

Студенти

Це взагалі найкращий сценарій. Наші діти отримують сильну європейську освіту. І це величезний плюс. Тому що в Україні ця освіта матиме значно більшу вагу, ніж на перегрітих європейських ринках.

Україна після війни стане територією можливостей. І багато хто повернеться — уже з іншим рівнем мислення та досвіду.

Я радий, що наші діти отримали можливість навчатися в Європі.

Найнебезпечніше

Після війни суспільство може розділитися на тих, хто виїхав,
— і на тих, хто залишився. Якщо це станеться — це буде удар, сильніший за будь-яку зовнішню загрозу. Тому що країни після воєн руйнуються не лише ззовні. Вони руйнуються зсередини — через взаємну ненависть.

Ми — велика нація. Але нам потрібно перестати мислити як жертви

Тому людей, які повертаються, потрібно приймати, а не звинувачувати. Нам потрібна єдина нація, а не поділ на «правильних» і «неправильних». Більшість тих, хто виїхав, — повернеться, але будуть і ті, хто залишиться. Можливо — 40%.

Подивіться на Ізраїль. У світі близько 15 мільйонів євреїв.
У самому Ізраїлі — близько 7 мільйонів. Але саме завдяки діаспорі Ізраїль має колосальний вплив у всьому світі. Тому що для євреїв Ізраїль — це центр.
Точка тяжіння.
Земля обітована. Чому Київ не може стати таким центром для українців?

Подивіться на Польщу. Мільйони поляків живуть за межами країни. Але це не заважає Польщі посилюватися. І давайте без ілюзій — історично українців там ніколи не сприймали як рівних. І швидко це не зміниться. Інтеграція — це завжди про покоління.

Подивіться на Вірменію. Велика діаспора.
І саме вона дає країні гроші, зв’язки та вплив. Україна може робити те саме. Лише в Польщі живе близько 1,5 мільйона українців. А коло їхнього спілкування — це 6−10 мільйонів поляків. Це величезна сила. Якщо ці люди будуть об'єднані, вони зможуть впливати на громадську думку,
захищати інтереси України, протидіяти антиукраїнським кампаніям.

І наостанок

Ми — велика нація. Але нам потрібно перестати мислити як жертви. І почати мислити як глобальний народ.

Перестати ділитися на: «виїхав» і «залишився», «свій» і «чужий». Ми — одна нація. І наше завдання — не зруйнувати себе зсередини.

А побудувати країну, в яку хочуть повертатися.
І країну, яку українці готові захищати у всьому світі. Тому що справжня перемога — це не лише фронт. Це здатність залишитися єдиним народом.