Дитинство без війни став найбільшою приватною евакуацією дітей-сиріт з часів Другої світової війни

12.12.2024

Руслан Шостак, Президент TERWIN

Завершився масштабний проєкт з порятунку дітей «Дитинство без війни», який тривав 3 роки або 1000 днів.

Безперечно, врятувати тисячі дітей від війни, дати їм шанс прожити 3 роки без сирен та обстрілів на березі Середземного моря — це не просто проєкт. Це місія. І я гордий, що таке почесне завдання дісталося мені та моїй команді.

Не скажу, що цей проєкт дався легко. Хоча на таких заходах не прийнято говорити про труднощі. Насправді їх було чимало.

Було складно вивезти дітей.

Було складно протягом 3-х років продовжувати проєкт у Туреччині.

Було складно залишити дітей в українському проєкті та не передати їх під опіку турецькій державі — ми боролися за кожну дитину і зберегли всіх.

Було складно повернути дітей у безпечні області України, щоб дати їм шанс знайти сім'ї.

Відверто скажу, що завжди було складно. Іноді були завдання, які нам здавалося вирішити взагалі неможливо. Але наш проєкт супроводжував не лише Фонд, міністерства, посольство, консульство, сотні партнерів та тисячі волонтерів...Наш проєкт, на мою думку, супроводжував Бог. Вів нас і допомагав знайти рішення у ситуаціях, які, як нам здавалося, були безвихідними.

За всіма цими цифрами, які ми бачимо, стоїть величезна робота всієї команди нашого проєкту. Однак тут не всі цифри.

Тут немає цифр, які показують кількість переговорів, дзвінків і зустрічей, які потрібно було провести, щоб реалізувати цей проєкт.

Тут немає цифр, які покажуть скільки ліків та медичної допомоги ми насправді надали дітям. Тому що жодної абсолютно здорової дитини в проєкті не було.

Тут немає цифри інцидентів різного характеру, що відбувалися під час проєкту. І з дітьми, і з дорослими. Тому що діти різні, діти важкі та все, що могло статися, ставалося в нашому проєкті, але головне…

Всі діти живі та максимально здорові, набагато здоровіші, ніж були до проєкту, — всі вони повернулися в Україну, щоб знайти сім'ї.

Цей проєкт змінив життя кожного його учасника. І змінив моє життя.

• Завдяки йому я народився як засновник Фонду і тепер значну частину життя я присвячую благодійності.
• Я точно хочу, щоб діти проєкту та всі українські сироти знайшли сім'ї. І максимально допомагатиму державі в цій справі.
• Я пройшов курс прийомного батька, щоб краще зрозуміти дітей, які приїхали в проєкт і зрозуміти як відбувається процес усиновлення в Україні.
• Я провів велике дослідження, щоб вивчити проблему сирітства в нашій країні та головний висновок, який я зробив — не потрібні жодні додаткові програми дітям. Всім дітям потрібні батьки. Тоді й проблеми цих дітей буде кому вирішувати. І кожен у нашому суспільстві має ставитися до сиріт, як до власних дітей. Тоді ми не опинимося в ситуації, як на початку проєкту. Війна. Всі роз'їхалися і діти залишилися віч-на-віч зі страхом і під обстрілами.

Я гордий і радий, що цей проєкт реалізувався. Він став острівцем України та української культури в Туреччині, виконуючи не лише благодійну, а й дипломатичну місію. Сотні гостей із різних країн, приїжджаючи до Туреччини, вважали своїм обов'язком відвідати українських дітей.

Фільм про нашу евакуацію привернув увагу сотень тисяч глядачів у багатьох країнах світу та отримав з десяток міжнародних нагород.

А в історії він залишиться як найбільша приватна евакуація дітей-сиріт з часів Другої світової війни.

Ще раз хочу подякувати команді Фонду, українським посольствам і консульствам, міністерству, державній службі у справах дітей, EVA і VARUS, а також усім партнерам у Туреччині, в Україні, в Америці, — за роки проєкту ми стали однією командою, здатною зробити набагато більше. Потрібно пам'ятати про це. І головне — почати.