Євген Савченко, директор департаменту інвестицій та розвитку TERWIN Group

02.04.2026

Ринок нерухомості поступово відновлюється, але вже працює за новими правилами. Інвестори стали значно більш вибірковими, а ключовим критерієм стала стабільність доходу та контроль ризиків. Сьогодні ринок — це вже не про очікування зростання, а про реальну економіку активів.

Євген Савченко поділився основними думками з міжнародної виставки комерційної нерухомості MIPIM.

 Інвестиції повертаються, але стали більш вибірковими
Капітал поступово повертається на ринок. Водночас інвестори обирають лише прозорі та зрозумілі активи. Значно менше інтересу до ризикових проєктів. Пріоритет — стабільний і прогнозований дохід.

 Попит концентрується у “базових” сегментах
Найбільший інтерес інвесторів зосереджений у сегментах, які забезпечують базові потреби: житлова нерухомість, соціальна інфраструктура, об’єкти повсякденного попиту (зокрема роздрібна торгівля), логістична нерухомість як складова інфраструктури.

Логістична нерухомість зберігає сильні позиції

Логістика залишається одним із найбільш стабільних сегментів. Попит підтримується розвитком електронної торгівлі, компанії перебудовують ланцюги постачання, зростає потреба у міській логістиці та складських площах. При цьому інвестори стали більш вимогливими — до якості об’єктів, до їх енергоефективності та локації.

Енергоефективність і витрати — ключ до дохідності

Підхід до сталого розвитку змінився: акцент зміщується на реальні витрати, оцінку ефективності експлуатації та врахування довгострокових витрат на утримання.

Уповільнення будівництва підсилює ринок готових об’єктів

Нові проєкти реалізуються обережніше: складніше залучити фінансування, вищі вимоги до орендарів, більша увага до економіки проєкту. Це підсилює попит на готові об’єкти та активи з діючими орендарями.

MIPIM 2026 продемонстрував, що ринок нерухомості входить у нову фазу — більш зрілу, стриману та орієнтовану на реальну економіку активів. Після періоду високої ліквідності та швидкого зростання вартості інвестори повертаються до базових принципів: стабільний дохід, контроль ризиків і якість управління.

 Капітал на ринку є, але він став значно більш вимогливим. Пріоритет отримують зрозумілі активи з прогнозованими грошовими потоками, які здатні зберігати цінність у довгостроковій перспективі. Зростає роль операційної ефективності, витрат на утримання та здатності активу адаптуватися до змін економічного середовища.

Ринок дедалі більше переходить від моделі спекулятивного зростання до моделі створення вартості через управління. У цьому контексті виграють інвестори, які здатні не лише придбати актив, а й ефективно ним управляти, підвищуючи його дохідність і ліквідність.

Українські компанії у найкоротші строки перебудували операційні моделі, мінімізувавши залежність від централізованої енергосистеми та водночас посиливши власну інфраструктуру.

За різними оцінками, близько 60–70% великих і середніх підприємств, а в сегменті ритейлу, HoReCa та логістики — до 80% компаній встановили автономні джерела живлення: генератори, когенераційні установки, сонячні електростанції, акумуляторні системи зберігання енергії.

Частина бізнесу пішла ще далі — інвестувала в газові турбіни, СЕС на дахах складів і торговельних центрів, енергоефективне освітлення, цифрові системи управління споживанням тощо.

Чому це важливо

Рівень оперативної енергетичної незалежності в Україні, досягнутий в умовах активної воєнної агресії, фактично безпрецедентний. Бізнес не просто пережив відключення світла — він змінив модель стійкості.

Це:

• позбавило агресора одного з ключових інструментів тиску;
• прискорило модернізацію інфраструктури країни на роки вперед;
• дало імпульс зеленій енергетиці;
• послабило монопольні позиції олігархічних структур на енергетичному ринку;
• посилило інтеграційний потенціал України в ЄС, де зелений вектор залишається стратегічним пріоритетом.

Енергетична автономія стала не тимчасовим заходом, а новою управлінською нормою.

2. Формування нової індустрії

До 2022 року воєнний сектор України значною мірою спирався на спадщину радянського ВПК та експорт застарілої техніки. Повноцінної сучасної приватної оборонної екосистеми фактично не існувало.

Сьогодні ситуація принципово інша.

Українські компанії стали одними з провідних гравців у виробництві озброєння, дронів, систем зв’язку, РЕБ, боєприпасів і спеціалізованого софту. Паралельно розвиваються суміжні напрями: військова логістика, ІТ-рішення, медичні технології, реабілітація, протезування.

Сформувалася нова високотехнологічна галузь із десятками приватних виробників, сильними R&D-командами та серйозним експортним потенціалом.

Міжнародне визнання українських рішень підтверджується інтересом західних компаній до партнерства та співінвестування в українські мілітарі-проєкти.

Чому це важливо

Україна не лише забезпечила себе критично важливими технологіями, а й стала одним зі світових центрів практичного військового інжинірингу.

В умовах повномасштабної війни країна перетворилася на найбільший полігон реального бойового тестування сучасних військових технологій. Це створило унікальну експертизу — в управлінні мільйонною армією, в інтеграції технологій на полі бою, у цифровізації командних систем, у медицині та логістиці.

Україна пройшла шлях від імпортера озброєння до виробника інноваційних оборонних рішень. У багатьох аспектах ми перестали бути «студентами» НАТО і стали джерелом практичного знання для багатьох країн.

Це формує довгострокову конкурентну перевагу і після війни — у виробництві, R&D та експорті військової й навколовійськової продукції та сервісів.

3. Економічне зростання та управлінська адаптація

Україна одночасно зіткнулася з трьома критичними шоками для будь-якої економіки:

• дефіцит людського капіталу,
• енергетичні обмеження,
• втрата ринків і логістичні розриви.

Для будь-якої економіки навіть один із цих чинників є серйозним ударом. Україна отримала всі три одночасно.

Однак після падіння ВВП у 2022 році вже у 2023-му економіка продемонструвала відновлювальне зростання близько 5%, а у 2024–2025 роках — ще 3–4% за різними оцінками. І це — в умовах постійних ризиків, зруйнованої інфраструктури та міграції мільйонів людей.

Це економічне диво, яке має стати предметом вивчення світовими експертами.

Чому це важливо

Зростання під час війни — це не просто макроекономічна статистика. Це індикатор гнучкості бізнесу.

Компанії:

• різко скоротили витрати,
• диверсифікували логістику,
• прискорили цифровізацію,
• перейшли на гібридні та віддалені моделі роботи,
• активніше вийшли на експорт.

Для багатьох підприємств війна стала «жорстким акселератором» або потужним поштовхом — примусовим переходом до глобального мислення та міжнародної експансії.

4. Прискорена інтернаціоналізація

Воєнні реалії змінили бізнес-логіку. Компанії перестали розраховувати виключно на внутрішній попит і почали системно виходити на міжнародні ринки.

Український бізнес навчився конкурувати не лише на національному, а й у жорсткому глобальному середовищі. Це стосується як агросектору та ІТ, так і промисловості, логістики, оборонних технологій.

Підсумок

Український бізнес не просто адаптувався до війни — він якісно посилився.

Він став більш автономним, більш технологічним, більш експортно орієнтованим, управлінськи зрілим.

Енергетична незалежність, розвиток оборонних технологій, зростання експорту — це не тимчасові сплески, а структурні зміни.

Тепер ключове завдання держави й бізнесу — інституціоналізувати цю стійкість і масштабувати її в мирній економіці. Не сповільнюватися. Перетворити воєнний досвід адаптації на системну конкурентну перевагу.

І головне:

Сильна економіка посилює обороноздатність, сильна армія захищає суверенітет, а суверенітет створює простір для довгострокового розвитку країни.

Ось така формула успіху України. Іншої — немає.