Руслан Шостак, президент корпорації TERWIN, засновник і співвласник EVA, VARUS

26.02.2026

1. Енергетична автономія як нова норма

Українські компанії у найкоротші строки перебудували операційні моделі, мінімізувавши залежність від централізованої енергосистеми та водночас посиливши власну інфраструктуру.

За різними оцінками, близько 60–70% великих і середніх підприємств, а в сегменті ритейлу, HoReCa та логістики — до 80% компаній встановили автономні джерела живлення: генератори, когенераційні установки, сонячні електростанції, акумуляторні системи зберігання енергії.

Частина бізнесу пішла ще далі — інвестувала в газові турбіни, СЕС на дахах складів і торговельних центрів, енергоефективне освітлення, цифрові системи управління споживанням тощо.

Чому це важливо

Рівень оперативної енергетичної незалежності в Україні, досягнутий в умовах активної воєнної агресії, фактично безпрецедентний. Бізнес не просто пережив відключення світла — він змінив модель стійкості.

Це:

• позбавило агресора одного з ключових інструментів тиску;
• прискорило модернізацію інфраструктури країни на роки вперед;
• дало імпульс зеленій енергетиці;
• послабило монопольні позиції олігархічних структур на енергетичному ринку;
• посилило інтеграційний потенціал України в ЄС, де зелений вектор залишається стратегічним пріоритетом.

Енергетична автономія стала не тимчасовим заходом, а новою управлінською нормою.

2. Формування нової індустрії

До 2022 року воєнний сектор України значною мірою спирався на спадщину радянського ВПК та експорт застарілої техніки. Повноцінної сучасної приватної оборонної екосистеми фактично не існувало.

Сьогодні ситуація принципово інша.

Українські компанії стали одними з провідних гравців у виробництві озброєння, дронів, систем зв’язку, РЕБ, боєприпасів і спеціалізованого софту. Паралельно розвиваються суміжні напрями: військова логістика, ІТ-рішення, медичні технології, реабілітація, протезування.

Сформувалася нова високотехнологічна галузь із десятками приватних виробників, сильними R&D-командами та серйозним експортним потенціалом.

Міжнародне визнання українських рішень підтверджується інтересом західних компаній до партнерства та співінвестування в українські мілітарі-проєкти.

Чому це важливо

Україна не лише забезпечила себе критично важливими технологіями, а й стала одним зі світових центрів практичного військового інжинірингу.

В умовах повномасштабної війни країна перетворилася на найбільший полігон реального бойового тестування сучасних військових технологій. Це створило унікальну експертизу — в управлінні мільйонною армією, в інтеграції технологій на полі бою, у цифровізації командних систем, у медицині та логістиці.

Україна пройшла шлях від імпортера озброєння до виробника інноваційних оборонних рішень. У багатьох аспектах ми перестали бути «студентами» НАТО і стали джерелом практичного знання для багатьох країн.

Це формує довгострокову конкурентну перевагу і після війни — у виробництві, R&D та експорті військової й навколовійськової продукції та сервісів.

3. Економічне зростання та управлінська адаптація

Україна одночасно зіткнулася з трьома критичними шоками для будь-якої економіки:

• дефіцит людського капіталу,
• енергетичні обмеження,
• втрата ринків і логістичні розриви.

Для будь-якої економіки навіть один із цих чинників є серйозним ударом. Україна отримала всі три одночасно.

Однак після падіння ВВП у 2022 році вже у 2023-му економіка продемонструвала відновлювальне зростання близько 5%, а у 2024–2025 роках — ще 3–4% за різними оцінками. І це — в умовах постійних ризиків, зруйнованої інфраструктури та міграції мільйонів людей.

Це економічне диво, яке має стати предметом вивчення світовими експертами.

Чому це важливо

Зростання під час війни — це не просто макроекономічна статистика. Це індикатор гнучкості бізнесу.

Компанії:

• різко скоротили витрати,
• диверсифікували логістику,
• прискорили цифровізацію,
• перейшли на гібридні та віддалені моделі роботи,
• активніше вийшли на експорт.

Для багатьох підприємств війна стала «жорстким акселератором» або потужним поштовхом — примусовим переходом до глобального мислення та міжнародної експансії.

4. Прискорена інтернаціоналізація

Воєнні реалії змінили бізнес-логіку. Компанії перестали розраховувати виключно на внутрішній попит і почали системно виходити на міжнародні ринки.

Український бізнес навчився конкурувати не лише на національному, а й у жорсткому глобальному середовищі. Це стосується як агросектору та ІТ, так і промисловості, логістики, оборонних технологій.

Підсумок

Український бізнес не просто адаптувався до війни — він якісно посилився.

Він став більш автономним, більш технологічним, більш експортно орієнтованим, управлінськи зрілим.

Енергетична незалежність, розвиток оборонних технологій, зростання експорту — це не тимчасові сплески, а структурні зміни.

Тепер ключове завдання держави й бізнесу — інституціоналізувати цю стійкість і масштабувати її в мирній економіці. Не сповільнюватися. Перетворити воєнний досвід адаптації на системну конкурентну перевагу.

І головне:

Сильна економіка посилює обороноздатність, сильна армія захищає суверенітет, а суверенітет створює простір для довгострокового розвитку країни.

Ось така формула успіху України. Іншої — немає.